 Американські вчені з Південно-Західного дослідницького інституту вважають, що в ранній Сонячній системі могло бути на одну планету-гіганта більше, ніж є зараз.
Команда вчених під керівництвом Девіда Несворни прийшла до висновку, що наша Сонячна система могла "відмовитися" від однієї з планет-гігантів, що врятувало Землю.
Аналіз пояса Койпера і місячних кратерів показує, що коли Сонячній системі було близько 600 млн. років, орбіти планет-гігантів стали нестійкими.
Це призвело до того, що вони і малі тіла виявилися роз'єднані величезними відстанями. Одні пішли за орбіту Нептуна, а інші наблизилися до Сонця, випавши метеоритними дощами на планети земної групи і Місяць. Гігантські планети теж зрушили, говорять астрономи. Юпітер, приміром, змістився всередину Сонячної системи, видавивши назовні велику групу малих тіл.
Ця модель, проте, виглядає незадовільною. Повільна зміна орбіти Юпітера, а саме цього слід було очікувати в результаті взаємодії гіганта з малими тілами, додало б занадто великого імпульсу орбітам планет земної групи, в результаті чого рівновагу внутрішньої Сонячної системи було б порушено, і Земля зіткнулася б з Марсом чи Венерою.
"Колеги придумали хитрий спосіб обійти цю проблему. Вони припустили, що орбіта Юпітера змінилася швидко, коли він відсунувся від Урана або Нептуна в епоху динамічної нестійкості у зовнішній Сонячній системі", - сказав Несворни.
Проте моделювання гіпотези "стрибка Юпітера", проведене спеціалістом, призвело до несподіваних результатів - Уран або Нептун всякий раз виявлялися викинутими з Сонячної системи.
Це спонукало вчених припустити існування в ранній Сонячній системі п'ятої планети-гіганта з такою ж масою, як у Урана або Нептуна.
Введення цієї планети в моделювання дозволило б зняти проблему – під час стрибку Юпітера вона нас залишала, а орбіти планет земної групи залишалися недоторканими.
http://tsn.ua/nauka_it/u-sonyachniy-sistemi-ranishe-bulo-na-odnu-planetu-giganta-bilshe.html
|
